ай
АЙ¹, виг.
1. Виражає біль, переляк, страх і т. ін.
— Не дивіться на мене. — Коли я хочу. — ..Тільки насмільтесь. — Уже насміливсь. — Ай! (Коцюб., II, 1955, 213);
Кінський тупіт вже на вигоні. Бахнуло од волості. Ай, горе ж яке! (Головко, II, 1957, 354).
2. Виражає незадоволення, докір, осуд, жаль і т. ін.
— Яковось-то жилося тобі, серденько, самій? — питає стара. — Ай, бабусечко! Що там розказувати! Нуда така! (Вовчок, І, 1955, 104).
3. Виражає подив, захоплення, схвалення і т. ін.
Ай! Як тут гарно! (Коцюб., II, 1955, 111).
АЙ², спол., діал. Уживається для поєднання сурядних речень або членів речення із значенням протиставлення; та, але.
Словник української мови (СУМ-11)