ануте
АНУ́ТЕ, виг., розм. Виражає спонукання, заохочення до дії; уживається при звертанні до кількох осіб.
— Ануте дівчата, звеличаймо Домаху! (Вовчок, І, 1955, 61);
Ануте ж, будемо хвалиться, Хто розгадав [загадку] — чи ви, чи я (Гл., Вибр., 1957, 282);
— Ануте, покуримо (Мирний, І, 1954, 335).
Словник української мови (СУМ-11)