ахнути
А́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. Однокр. до а́хати.
Євгеній аж ахнув при такім несподіванім обороті справи (Фр., VII, 1951, 310);
Швець Омелько довго вдивлявся у вершників і раптом ахнув і зблід (Тулуб, Людолови, І, 1957, 17);
Несподівано чорнолісся сухо ахнуло одним і другим пострілом (Стельмах, На.. землі, 1949, 284).
2. Вистрілити.
Баштовий стрілець ахнув довгою чергою по вікнах будинку, коло якого мотались посильні (Ю. Янов., І, 1958, 277).
Словник української мови (СУМ-11)