байстрюк
БАЙСТРЮ́К, а́, ч., дорев., зневажл., лайл. Позашлюбний син.
За сим на бендюгах плететься Байстрюк Авентій попадич (Котл., І, 1952, 194);
— Бач, а хлопці казали, що в мене батька не було… байстрюк! — кажуть (Мирний, II, 1954, 49);
— Який лист? Я й не бачив ніякого листа. — Ах ти ж, байстрюк! Не бачив?— Матюха вп’явся поглядом в Ількові засльозені очі (Головко, II, 1957, 144).
Словник української мови (СУМ-11)