байстрюк
БАЙСТРЮ́К, а́, ч., заст., зневажл.
Позашлюбний син.
За сим на бендюгах плететься Байстрюк Авентій попадич (І. Котляревський);
– Бач, а хлопці казали, що в мене батька не було... байстрюк! – кажуть (Панас Мирний);
– Який лист? Я й не бачив ніякого листа. – Ах ти ж, байстрюк! Не бачив? – Матюха вп'явся поглядом в Ількові засльозені очі (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)