бакай
БАКА́Й, я́, ч., діал.
1. Вибій з водою, калюжа на дорозі; баюра.
Їдуть наші молодцями, Навмання, скрізь манівцями; Бакаї.. Їм ніпочім (Манж., Тв., 1955, 168);
А деякі шофери то й самі норовили грюкнути машиною в бакай коло своєї хати чи біля воріт куми (Кучер, Трудна любов, 1960, 60).
2. Глибока яма в річці, ставку.
Вона [річечка] повиривала на своєму шляху глибокі темні бакаї, і в них, виставляючи круглі, як веретена, спини, плавала форель (Загреб., Європа 45, 1959, 98).
Словник української мови (СУМ-11)