бали
БА́ЛИ, ів, мн., діал. Розмови, балачки.
Всі ж не з балами стояли. Всі були по ділу тут (Котл., І, 1952, 301);
[Пріська:] Так чуєш, Максиме, яке діло. [Максим:] Нема коли слухати мені ваші бали (Вас., III, 1960, 86).
◊ Ба́ли точи́ти (розво́дити) — вести пусті розмови, балачки.
— До світу бали точать, а до півдня вилежуються (Вас., І, 1959, 271);
— Чого ж мовчиш, бабо? — Нема мені про що з тобою бали розводити (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 651).
Словник української мови (СУМ-11)