балувати
БА́ЛУВАТИ, ую, уєш, недок., перех.
1. Надмірно пестити когось, потурати кому-небудь в його бажаннях і примхах.
— Балує тебе мати, балує! — гладячи рукою по голові, казав батько (Мирний, І, 1954, 323);
[Любов:] Мене ж балували, а не виховували (Л. Укр., II, 1951, 21);
Зустрічаються ще й батьки, які надмірно балують молодь, роблячи погану послугу і дітям і суспільству (Рад. Укр., 28. II 1957, 1);
*Образно. Життя ніколи не балувало Лешнера (Собко, Запорука..,1952, 38).
2. перев. чим. Виявляти увагу до когось, робити кому-небудь щось приємне.
Мені так приємно, коли дістаю од тебе більшого листа. А ти мене не балуєш (Коцюб., III, 1956, 421);
Ніколаєв.. поглядав із заздрістю на ставлення товаришів до Келембета: його цим ще ніхто не балував… (Ю. Янов., II, 1954, 103).
БАЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Гуляти на балах; бенкетувати.
Хто змолоду балує, той під старість старцює (Укр.. присл.., 1955, 205).
Словник української мови (СУМ-11)