бандюга

БАНДЮ́ГА, и, ч. і ж., зневажл. Бандит.

Виявилось, що і люди знайшлися в селі хороші та відважні, й бандюги не страшні й не невловимі (Козл., Сонце.., 1957, 22).

Значення в інших словниках

1. бандюга — бандю́га іменник чоловічого або жіночого роду, істота зневажл.  Орфографічний словник української мови
2. бандюга — -и, ч. і ж., зневажл. Бандит.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бандюга — БАНДЮ́ГА, и, ч. і ж., зневажл. Бандит. Виявилось, що і люди знайшлися в селі хороші та відважні, й бандюги не страшні й не невловимі (П. Козланюк); Виросте й стане волоцюгою, сутяжником, а то й бандюгою (Ю. Мушкетик); Дорослих бандюг засудили, а цей тут ночами б'ється в кошмарах (О. Гончар).  Словник української мови у 20 томах
4. бандюга — див. жорстокий; розбійник  Словник синонімів Вусика