банькатий
БАНЬКА́ТИЙ, а, е, вульг.
1. Надто опуклий, витріщений (про очі).
— Бряжчать карбованці! — аж крикнув Копронідос, і його здорові, банькаті очі аж закрутились (Н.-Лев., III, 1956, 364);
Банькаті, немов аж підпухлі очі боярина ніби хотіли проникнути в душу (Ле, Хмельницький, І, 1957, 98).
2. Який має такі очі; витрішкуватий.
Галина Петрівна враз упізнала банькату англійку (Донч., VI, 1957, 323).
Словник української мови (СУМ-11)