бац
БАЦ¹, виг.
1. Звуконаслідування, що вживається на означення різкого короткого звуку.
2. розм. Уживається як присудок за знач. ба́цати.
Підходжу до свого щоденника, що вишкіряє до мене білі сторінки, і — бац! бац! ним об стіл (Коцюб., II, 1955, 253).
БАЦ², а, ч., діал. Старший вівчар.
— То ти, Паньку? — питає бац ізсередини (Фр., IV, 1950, 27).
Словник української мови (СУМ-11)