бац
БАЦ¹, виг.
1. Звуконаслідування, що означає різкий короткий звук.
З далекого села зрідка долітають парубочі й дівочі вигуки. – Бац! Бац! – чую навкруги (М. Хвильовий).
2. розм. Уживається як присудок за знач. ба́цати.
Підходжу до свого щоденника, що вишкіряє до мене білі сторінки, і – бац! бац! ним об стіл (М. Коцюбинський);
Тертика м'ячем бац у підлогу (М. Куліш);
Приходить Світлана Григорівна – наш біолог, – і тут рибина каже їй, висунувши носа з води: “Доброго ранку!” – Ха-ха-ха, – весело заливався хлопець. – А вона – бац! – і в крісло! “Нашатиру мені, нашатиру!” (О. Бердник).
БАЦ², а, ч., діал.
Старший вівчар.
– То ти, Паньку? – питає бац ізсередини (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)