баюра
БАЮ́РА, и, ж.
1. Велика, глибока калюжа.
Лежала свиня в баюрі та й ось як хрюкала — балакала сама з собою (Фр., III, 1950, 121);
Вода стояла великими і малими калюжами, баюрами і цілими озерами, наповнювала колії, невиразно поблискувала, мов тьмяне дзеркало (Перв., Материн.. хліб, 1960, 152);
Тонка плівка криги затягувала баюри у лісових хащах (Рибак, Помилка.., 1956, 114).
2. Яма, вибій.
Сотні кріпаків місяців зо два тілько й знали, що рили сиру землю. Вирили баюру страшенну (Мирний, IV, 1955, 15);
Візок, запряжений однією конякою, стрибав по баюрах (Панч, І, 1956, 266);
// Ямка в земляній підлозі.
В хаті.. усюди баюри під ногами, — уже й не зазнать, коли долівку мазано (Барв., Опов.., 1902, 31).
Словник української мови (СУМ-11)