бевкати
БЕ́ВКАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех. Неголосно дзвонити (про дзвін).
Дзвін сумно бевкав на гвалт (Н.-Лев., II, 1956, 196);
Далеко почав бевкати дзвін (Ю. Янов., І, 1954, 122).
2. перех. і без додатка, розм. Говорити дурниці, нісенітниці.
Чорт зна, що ти бевкаєш (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)