бевкати
БЕ́ВКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Дзвонити (про дзвін).
Дзвін сумно бевкав на ґвалт (І. Нечуй-Левицький);
Далеко почав бевкати дзвін (Ю. Яновський);
Але довкола було тихо, тільки зрідка й ритмічно бевкав дзвін (Р. Іваничук).
2. що і без дод., розм. Говорити дурниці, нісенітниці.
Чорт зна, що ти бевкаєш (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-20)