беззаконня
БЕЗЗАКО́ННЯ, я, с. Порушення правового порядку, законів, установлених у певному суспільстві, державі, в певну епоху.
Він [Т. Шевченко] гостро говорив на слідстві про пригнічення панами народу, про беззаконня, які чинили скрізь царські чиновники (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 38);
— Як же так, діду? — чужий біль гострим ножем полоснув серце парубка.. — Це ж беззаконня. Це ж і раніше ви своє право висудили! (Стельмах, І, 1962, 340);
Сваволя і беззаконня суперечать самій суті радянської соціалістичної демократії і караються як найтяжчий злочин (Рад. суд охороняє права.., 1954, 15).
Словник української мови (СУМ-11)