беззаконня
БЕЗЗАКО́ННЯ, я, с.
1. Порушення правового порядку, законів, установлених у певному суспільстві, державі, в певну епоху.
Він [Т. Шевченко] гостро говорив на слідстві про пригнічення панами народу, про беззаконня, які чинили скрізь царські чиновники (П. Колесник);
– Як же так, діду? – чужий біль гострим ножем полоснув серце парубка .. – Це ж беззаконня. Це ж і раніше ви своє право висудили! (М. Стельмах);
Сьогодні газети багато пишуть про беззаконня, переслідування при вирішенні трудових спорів з боку службових осіб щодо окремих працівників (з газ.).
2. бібл. Сукупність дій, пов'язаних із порушенням заповідей та повелінь Божих; гріх, неправедність, нечестя.
Ми прогрішилися та чинили беззаконня, і були несправедливі, і бунтувалися, і відверталися від Твоїх заповідей та від постанов Твоїх (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх – то беззаконня (Біблія. Пер. І. Огієнка);
* Образно. Я бачив таких, що орали були беззаконня та сіяли кривду, то й жали її: вони гинуть від подиху Божого і від духу гнівного Його погибають! (Біблія. Пер. І. Огієнка).
Словник української мови (СУМ-20)