безкінний
БЕЗКІ́ННИЙ, а, е. Який не має коня (коней).
Як далеко зайшов розклад селянства під кінець XIX ст., можна судити з кількості безкінних селянських дворів на Україні (Іст. УРСР, І, 1953, 493);
— Ну, а де ж ваші коні? — Коней немає. Пробачте, безкінні ми, так би мовити, біднуваті люди (Довж., Зач. Десна, 1957, 149).
Словник української мови (СУМ-11)