безлюдний
БЕЗЛЮ́ДНИЙ, а, е. В якому (на якому) немає людей; незаселений, дикий.
В степу, безлюдному степу, В далекій неволі. Ти сіяла, пишалася (Шевч., II, 1953, 284);
Юнак опинився в справжній гірській країні — дикій, безлюдній, укритій тайгою (Донч., III, 1956, 360);
// З якого зникли люди, в якому (на якому) зараз немає нікого, який рідко відвідують.
Нема вже села. Дорога й дорога, безлюдная доріженька попередо мною… (Вовчок, І, 1955, 118);
Вони вийшли з кав’ярні, посідали на трамвай і поїхали до Стрийського парку, який іще був зовсім безлюдний (Фр., IV, 1950, 319);
Десь недалеко ще гуркотів бій, і село.. здавалося йому змертвілим, безлюдним (Жур., До них іде.., 1952, 14).
Словник української мови (СУМ-11)