безмежно
БЕЗМЕ́ЖНО. Присл. до безме́жний.
Чорні роздоліь ріллі під майбутній врожай залягли безмежно до горизонтів (Смолич, III, 1959, 577);
Всі разом побачили, який він зараз багатий та який безмежно щедрий, оцей їхній майор Воронцов (Гончар, І, 1954, 402);
Ой розпущу ж я мрії По зеленому гаю, Чей знайду очі тії. Що безмежно кохаю (Фр., XI, 1952, 259).
Словник української мови (СУМ-11)