безпробудний
БЕЗПРОБУ́ДНИЙ, а, е. Те саме, що непробу́дний.
Опочивав сном тихим, безпробудним (Сл. Гр.);
Поміщик Золотарьов спинився перед Сашком, дивлячись на нього мутнуватими очима безпробудного п’янички (Смолич, Світанок.., 1956, 39).
Словник української мови (СУМ-11)