безпутний
БЕЗПУ́ТНИЙ, а, е. Який відзначається легковажністю; безладний, розгульний.
Мотря спершу дивилася на.. безпутне життя [Чіпчине] та плакала, та вговорювала Чіпку (Мирний, II, 1954, 161);
Де цей безпу тний Багрич пропадав цілу ніч? Пиячив? У кого? З ким? (Дмит., Обпалені.., 1962, 48);
// Непутящий.
Ах ти ж хлоп’я безпутне. Та хіба ж можна на рідну бабусю отаке плести? (Баш, На землі.., 1957, 66);
// Плутаний, хаотичний.
Бувай здоровенька і прости, що лист якийсь безпутний — дуже гаряче! (Л. Укр., V, 1956, 54).
Словник української мови (СУМ-11)