белькнути
БЕ́ЛЬКНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до белькота́ти і белькоті́ти; бовкнути.
Хотів [пан] щось казати і белькнув щось, та задихавсь, і зо всіх чотирьох повалився на діл (Мирний, IV, 1955, 185);
І не думав, ..що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (Головко, II, 1957, 123).
Словник української мови (СУМ-11)