белькнути
БЕ́ЛЬКНУТИ, ну, неш, док., розм.
Однокр. до белькота́ти, белькоті́ти; бовкнути.
Хотів [пан] щось казати і белькнув щось, та задихавсь, і зо всіх чотирьох повалився на діл (Панас Мирний);
І не думав, .. що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)