беркиць
БЕРКИ́ЦЬ, БЕРКИ́Ц, виг., розм. Уживається як присудок за знач. берки́цьнути і берки́цьнутися.
Беркиць [Олена] з ліжка до ніг Зубишиних та й лежить, і плаче, і просить (Кв.-Осн., II, 1956, 206);
От почалася засуха. Вівці гинуть. Отак ходить полем, щипає деяку бадилину і раптом беркиць (Кучер, Прощай.., 1957, 21);
Я лечу, ..запинаюся на перелазі і в поспіху, беркиц догори ногами в рівчак (Фр., IV, 1950, 396);
Схопили мене, беркиць так, як жабу, на ряденце і розпластали (Стор., І, 1957, 113).
Словник української мови (СУМ-11)