берлин
БЕРЛИ́Н, а, ч., заст. Карета.
І руки голі, і шиї голі, точнісінько, як на панях, що у городі берлинами розїжджають (Кв.-Осн., II, 1956, 240);
Іде шляхом до Києва Берлин шестернею, А в берлині господиня З паном і сім’єю (Шевч., І, 1951, 46).
Словник української мови (СУМ-11)