берлин

БЕРЛИ́Н, а, ч., заст.

Старовинна карета для далеких подорожей.

І руки голі, і шиї голі, точнісінько, як на панях, що у городі берлинами роз'їжджають (Г. Квітка-Основ'яненко);

Їде шляхом до Києва Берлин шестернею, А в берлині господиня З паном і сім'єю (Т. Шевченко).

Значення в інших словниках

1. берлин — берли́н іменник чоловічого роду карета іст.  Орфографічний словник української мови
2. берлин — -а, ч., заст. Карета.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. берлин — Ресорний кінний екіпаж, різновид карети, з кузовом (критим заскленим), підвішеним між 2 жердинами (дрожинами); був поширений у XVII і XIX ст.  Універсальний словник-енциклопедія
4. берлин — КАРЕ́ТА (закритий чотириколісний кінний віз на ресорах), БЕРЛИ́Н заст.; РИДВА́Н (такий віз для далеких подорожей, запряжений 6-12 кіньми). Усі пани поїхали до Єремії в дорогих блискучих каретах (І.  Словник синонімів української мови
5. берлин — Берли́н, -на, в -ні; -ли́ни, -нів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. берлин — БЕРЛИ́Н, а, ч., заст. Карета. І руки голі, і шиї голі, точнісінько, як на панях, що у городі берлинами розїжджають (Кв.-Осн., II, 1956, 240); Іде шляхом до Києва Берлин шестернею, А в берлині господиня З паном і сім’єю (Шевч., І, 1951, 46).  Словник української мови в 11 томах
7. берлин — Берлин, -на м. Карета. Їде шляхом до Київа берлин шестернею. Шевч. Так розжився, що було берлином їздить. Будка з вікнами і коні впростяж. ЗОЮР. І. 266.  Словник української мови Грінченка