берладники
БЕРЛА́ДНИКИ, БИРЛА́ДНИКИ, ів, мн. (одн. берла́дник, бирла́дник, а, ч.), іст.
Вигнанці з Київської Русі, які жили у пониззі Дунаю в районі міста Берладь (нині Бирлад, Румунія) в XI–XIII ст.
У своєму Пониззі “берладники” утворили досить сильну військову організацію, основою якої стала їхня флотилія, точніше, добре оснащений флот (з наук.-попул. літ.);
Історики справедливо вважають, що в умовах залежності України-Русі від Золотої Орди Берладь перетворилася на Січ ХІІ століття, а берладники стали попередниками запорозьких козаків (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)