бецман
БЕ́ЦМА́Н, а, ч., фам. Про велику, але неповоротку і ледачу людину; здоровило, вайло, ледащо.
— Ми ось разом підемо, — сказала Христя, узявши його [хлопчика] на руки, і посунулася за стіл. — У-у, страмовище, отакий бецман на руках гніздиться! — сказала з серцем Горпина (Мирний, III, 1954, 324);
Сей бецман дров не рубав, і води не носив, хати не топив (Номис, 1864, № 9266).
Словник української мови (СУМ-11)