бешкет
БЕ́ШКЕТ, у, ч.
1. Грубий, непристойний вчинок, сварка, колотнеча; безчинство, буча.
Якось само собою перевелась на селі п’яна парубоча сваволя, бійки та нічний галас. Ті, що недавно робили бешкет, тепер втяглись в роботу, у гуртове читання (Коцюб., II, 1955, 66);
[Корній Данченко:] Годі вам, сусідо, лаятися! Чого це ви прийшли в чужу хату, та ще й бешкет учинили? (Гр., II, 1963, 530);
З підлітка працюючи на торговельних суднах, він нібито встиг уже побувати в далеких плаваннях, але потім за якийсь хмільний бешкет був списаний з корабля (Гончар, Таврія, 1952, 227);
*Образно. Хутко підвівшись, Гаврило прислухався до бешкету хуртовини (Коп., Вибр., 1948, 212);
// Розбій, насильство.
— Що це за бешкет і розбій?! — зустрів його [Балику] кир Єлисей, блиснувши очима. — Геть звідси! (Тулуб, Людолови, II, 1957, 139).
2. Велика ганьба, сором; безчестя.
Випровадили нечестю старостів і трохи чи й не позивали ще за бешкет, що за такого жениха приходили сватати їх дочку (Кв.-Осн., II, 1956, 489);
[Війт:] Пан шандар нині ваш гість.. Ну, а тепер такий бешкет йому робите? (Фр., IX, 1952, 126).
Словник української мови (СУМ-11)