бичачий
БИЧА́ЧИЙ, а, е. Прикм. до бик¹.
Землю почали обробляти з допомогою примітивної сохи з бичачою упряжкою (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 61);
Від бичачих морд віяло теплом (Тют., Вир, 1960, 90);
// Такий, як у бика.
Тупав [поміщик] короткими, товстими ногами, мотав бичачою головою, поривався встати (Чаб., Балкан. весна, 1960, 32).
Словник української мови (СУМ-11)