благовіст
БЛАГОВІ́СТ, у, ч., заст. Дзвоніння перед початком церковної відправи, служби.
На дзвіниці чатував старий пасічник Чмель, щоб зустріти молодих урочистим благовістом (Тулуб, Людолови, II, 1957, 267);
Ударив благовіст, і сальви дужі Врочисто гримнули (Забашта, Вибр., 1958, 96);
*Образно. Перемога!..Ще кілька хвилин тому бійці чули золотий благовіст над землею, чули святковий.. гомін народів (Гончар, І, 1954, 409).
Словник української мови (СУМ-11)