благовіст
БЛА́ГОВІСТ, у, ч., рел.-церк.
Дзвоніння перед початком церковної відправи.
На дзвіниці чатував старий пасічник Чмель, щоб зустріти молодих урочистим благовістом (З. Тулуб);
Ударив благовіст, і сальви дужі Врочисто гримнули (Л. Забашта);
Від самого ранку над липовими гаями Печерська розлягався благовіст (із журн.);
* Образно. Перемога! .. Ще кілька хвилин тому бійці чули золотий благовіст над землею, чули святковий .. гомін народів (О. Гончар);
* У порівн. Скрикне спросоння пташка – й голос її полине світом, як благовіст (Василь Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)