брехун
БРЕХУ́Н, а́, ч., розм. Людина, яка завжди говорить неправду.
Брехун собі ворог і людям зло робить (Кв.-Осн., II, 1956, 487);
З тим брехуном не дійдеш до ладу (Коцюб., III, 1956, 182);
Лиш брехуни умруть, а правда з віку в вік стече в один акорд, де звук є робітник (Тич., І, 1946, 121).
Словник української мови (СУМ-11)