брехун

бреху́н

-а, ч., розм.

Людина, яка завжди каже неправду.

Значення в інших словниках

1. брехун — (той, хто говорить неправду) розм. брехач, обманник, розм. поблажл. брехунець, (вправний) р. чистобреха, скоробреха.  Словник синонімів Полюги
2. брехун — бреху́н іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
3. брехун — Пліткар, дезинформатор, наклепник, (натхненний) скоробреха, стобреха; (притакувач) підбрехач; брехач, брехачка, брехуняка.  Словник синонімів Караванського
4. брехун — БРЕХУ́Н, а́, ч., розм. Той, хто завжди говорить неправду. Брехун собі ворог і людям зло робить (Г. Квітка-Основ'яненко); З тим брехуном не дійдеш до ладу (М.  Словник української мови у 20 томах
5. брехун — див. брехливий  Словник синонімів Вусика
6. брехун — БРЕХУ́Н розм. (той, хто завжди говорить неправду), БРЕХА́Ч розм. рідше, БРЕХЛО́ зневажл., БРЕХУНЕ́ЦЬ зневажл., ПЕРЕБРЕ́ХА розм. рідше, ЛЖЕЦЬ заст.; ОБМА́ННИК, ОБМА́НЩИК (пом'якшено); ПУСТОБРЕ́Х розм., СКОРОБРЕ́ХА розм. (вправний брехун); ПІДБРЕ́ХАЧ розм.  Словник синонімів української мови
7. брехун — БРЕХУ́Н, а́, ч., розм. Людина, яка завжди говорить неправду. Брехун собі ворог і людям зло робить (Кв.-Осн., II, 1956, 487); З тим брехуном не дійдеш до ладу (Коцюб., III, 1956, 182); Лиш брехуни умруть, а правда з віку в вік стече в один акорд, де звук є робітник (Тич., І, 1946, 121).  Словник української мови в 11 томах
8. брехун — Брехун, -на м. Лгунъ. Брехун бреше, а дурень віри йме. Ном. № 6405. Брехун на всі заставки. Ном. № 6951. в брехуни пошитися. Сдѣлаться лгуномъ. О. 1862. X. 32. ум. брехунчик. ув. брехуняка. Драг. 167.  Словник української мови Грінченка