брехун
БРЕХУ́Н, а́, ч., розм.
Той, хто завжди говорить неправду.
Брехун собі ворог і людям зло робить (Г. Квітка-Основ'яненко);
З тим брехуном не дійдеш до ладу (М. Коцюбинський);
Лиш брехуни умруть, а правда з віку в вік стече в один акорд, де звук є робітник (П. Тичина);
– Чесно кажучи, я закінчений брехун (А. Крижанівський);
Ліхтенберг вважав брехунів найслабшими ворогами істини (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)