брехунець
БРЕХУНЕ́ЦЬ, нця́, ч., розм.
1. Зменш. до бреху́н.
[Лучицька:] Кого це ви, няню, допіру виганяли та ще й брехунцем налаяли? (М. Старицький);
[Романюк:] Треба допомогти гостям, щоб зустрічались не з якими-небудь брехунцями, а з людьми достойними (О. Корнійчук);
Через годину, коли Сашко .. мугикав пісню про баранця-брехунця, щось грюкнуло в двері (А. Крижанівський).
2. ірон. Радіоприймач.
– Виключи “брехунець” і роби уроки, – сказала мати (із журн.);
Небагато корисної інформації в передвиборчий період пересічний слухач почує із “брехунця” (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)