бритий
БРИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до бри́ти 1.
Голова наголо брита, сам присадкуватий, міцно злитий (Гончар, Таврія.., 1957, 534);
// У знач. прикм.
Стара мати заливається гіркими сльозами, обнімаючи бриту голову синову (Мирний, II, 1954, 115).
Словник української мови (СУМ-11)