брьохнути
БРЬО́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех. Важко, з шумом упасти; брязнути.
Так і брьохнув у воду (Сл. Гр.);
Із каменем на шиї Мусій брьохнув з берега, його потягла вглиб течія (Ю. Янов., Мир, 1956, 237).
2. перех. Кинути з силою, ударивши об що-небудь.
Брьохнув оберемок об землю (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)