брякнути
БРЯКНУТИ¹ , ну, неш, док.
1. неперех. Задзвеніти з брязком; брязнути.
Брякнула защіпка, і вибігла Коханівна Марта (Марко Вовчок, Вибр., 1937, 40);
Трамвай брякнув дзвоником, заскреготів колесами й покотився далі (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 209).
2. перех., розм. З силою кинути.
— Я думав гроші! — сказав Пилип і брякнув рака об землю (Панас Мирний, I, 1954, 314).
3. перех., розм. Сказати щось не до речі, не до ладу; бовкнути.
— Василь брякнув, що то ти підхопив гроші (Панас Мирний, IV, 1955, 192);
Щоб сказати хоч будь-що, дівчина брякнула: — Ну й цікаво з вами гуляти (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 103).
БРЯКНУТИ² , не, недок. Набрякати, вбираючи в себе вологу; бубнявіти;
// Брезкнути (про тіло, обличчя).
Яків розмарнів-почервонів... тіло його наливалося, брякло-напухало (Панас Мирний, I, 1954, 292);
Йому вже минув тридцять третій рік, і його широке синювате обличчя починало брякнути з самогону (Іван Микитенко, II, 1957, 283).
Словник української мови (СУМ-11)