брякнути
БРЯ́КНУТИ¹, ну, неш, док.
1. Задзвеніти з брязком; брязнути.
Брякнула защіпка, і вибігла Коханівна Марта (Марко Вовчок);
Трамвай брякнув дзвоником, заскреготів колесами й покотився далі (Л. Дмитерко).
2. кого, що, розм. Із силою кинути.
– Я думав гроші! – сказав Пилип і брякнув рака об землю (Панас Мирний).
3. що і без дод., розм. Сказати щось не до речі, не до ладу; бовкнути.
– Василь брякнув, що то ти підхопив гроші (Панас Мирний);
Щоб сказати хоч будь-що, дівчина брякнула: – Ну й цікаво з вами гуляти (Л. Дмитерко).
БРЯ́КНУТИ², не, неш, недок.
Набрякати, вбираючи в себе вологу; бубнявіти;
// Брезкнути (про тіло, обличчя).
Яків розмарнів-почервонів... тіло його наливалося, брякло-напухало (Панас Мирний);
Йому вже минув тридцять третій рік, і його широке синювате обличчя починало брякнути з самогону (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)