бувалець
БУВА́ЛЕЦЬ, льця, ч. Людина з великим життєвим досвідом, яка багато бачила, зазнала у своєму житті.
— Гей, та пішов я, брате мій, степами, та пішов ланами у той край, про який чував лиш від бувальців… (Коцюб., І, 1955, 141).
◊ Бува́ти (бу́ти) в бува́льцях — багато в житті ба чити, зазнавати.
Я, щоб ви знали, провідав того світа — був, як то кажуть, у бувальцях (Вовчок, VI, 1956, 260);
— Я бувала в бувальцях і людина аж по шию досвідна (Н.-Лев., IV, 1956, 296);
Одразу видно, що вони бували в бувальцях. По одежі знати, де вони стіни обтирали по бліндажах (Ю. Янов., I, 1954, 94).
Словник української мови (СУМ-11)