буда
БУ́ДА¹, и, ж.
1. Невелика будівля для господарських потреб, для захисту від негоди та ін.; будка.
Переходячи Борислав, він побачив якусь муровану буду обік села (Фр., VIII, 1952, 392);
Поставили з дощок буду… таку, в якій тютюн сушать… (Коцюб., II, 1955, 144);
// Рід намета, що має основу з жердин, покритих соломою, корою, шкірами і т. ін.
Мешкав він собі на громадській толоці в солом’яній буді (Март., Тв., 1954, 176).
2. заст. Простий екіпаж з верхом.
Через місяць прикотила в Піски велика-велика буда (Мирний, II, 1954, 94).
3. Невеличке крите приміщення для собаки; будка, конура.
Перед будою напроти веранди стояв на ланцюгу величезний пес (Вітч., 7, 1947, 58).
БУ́ДА², и, ж., заст. Поташний завод.
Поташне виробництво (буди) особливо поширювалось у лісовій, північно-східній частині України (Іст. УРСР, 1, 1953, 284).
Словник української мови (СУМ-11)