будильник
БУДИ́ЛЬНИК, а, ч. Годинник із спеціальним механізмом, що дзвонить у потрібний час.
О сьомій годині ранку в сто сорок третій кімнаті гуртожитку пронизливо заверещав будильник (Собко, Стадіон, 1954, 210);
Чути було, як дзвінко відбиває секунди будильник на столі (Дмит., Розлука, 1957, 44).
Словник української мови (СУМ-11)