будильник
БУДИ́ЛЬНИК, а, ч.
Годинник із спеціальним механізмом, що дзвонить у потрібний час.
Коло стола один у хаті стілець і коло другої стіни, вже зовсім несподівано, старовинний, важко інкрустований комод з опуклими шухлядами й круглим будильником зверху (В. Підмогильний);
О сьомій годині ранку в сто сорок третій кімнаті гуртожитку пронизливо заверещав будильник (В. Собко);
Чути було, як дзвінко відбиває секунди будильник на столі (Л. Дмитерко);
// Спеціальна функція в деяких електронних пристроях (мобільних телефонах, смартфонах і т. ін.), що спонукає цей пристрій дзвонити у потрібний час.
Ви почуєте будильник, навіть якщо на Вашому смартфоні включено режим без звуку (з Інтернету).
Словник української мови (СУМ-20)