букетик
БУКЕ́ТИК, а, ч. Зменш. до буке́т 1.
— Оце тобі, Манюню, букетик, — подав він квітки тітці (Коцюб., I, 1955, 463);
На вулицях Москви спохвату розпродавалися букетики ніжних і цнотливих кримських пролісків (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 241).
Словник української мови (СУМ-11)