булавка
БУЛА́ВКА, и, ж, рідко. Голка з головкою на тупому кінці; шпилька.
Сагайда відстебнув на грудях булавку, і роздерта гімнастьорка розійшлася на дві поли (Гончар, III, 1959, 122);
// Довга голка з прикрасою на головці як предмет жіночого туалету.
Бере [гетьман Скоропадський] жінчині від капелюха булавки та махає (Вишня, І, 1956, 213).
Словник української мови (СУМ-11)