булька
БУ́ЛЬКА, и, ж. Порожниста, наповнена повітрям водяна і т. ін. кулька; пухир.
Важка мережа тонула в воді, тільки зверху вискакували бульки (Н.-Лев., II, 1956, 227);
Дощ укрив бульками став… (Рильський, І, 1946, 226);
*У порівн. Великі банькаті очі, наче дві блакитних бульки, ..запаморочливо озирались навколо (Донч., III, 1956, 16,3).
◊ Бульки́ пуска́ти — тонути.
Вже й очі вирячив бідаха наш Максим, Уже й бульки пуска (Рильський, Поеми, 1957, 265).
Словник української мови (СУМ-11)