бурхнути

БУРХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм.

1. неперех. Швидко рушити вперед.

Іграє і піниться синєє море. Хтось човен на море пустив. Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі (Греб., І, 1957, 83);

// Навальне ринути.

Двері в келію неначе рвонулись і одскочили, неначе в двері бурхнула буря… (Н.-Лев., III, 1956, 371);

// перев, безос. Хлинути (про рідину).

Бурхнуло з неба, мов із бочки (Котл., І, 1952, 106).

2. перех. З силою кинути; шпурнути.

Вона сес зачула, Рученьками сплеснула; Рученьками сплеснула, В Дунай зілля бурхнула (Чуб., V, 1874, 833);

// Линути (рідину).

Отець Тарасій.. без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан (Н.-Лев., III, 1956, 376);

*У порівн. Я кидаюсь, ніби хто бурхнув на мене вїдро холодної води (Вас., II, 1959, 296).

Значення в інших словниках

1. бурхнути — бурхну́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. бурхнути — -ну, -неш, док., розм. 1》 неперех. Швидко рушити вперед. || Навально ринути. || перев. безос. Хлинути (про рідину). 2》 перех. З силою кинути; шпурнути. || Линути (рідину).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бурхнути — БУРХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. 1. Швидко рушити вперед. І грає, і піниться синєє море, Хтось човен на море пустив. Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі (Є. Гребінка); // Навально ринути.  Словник української мови у 20 томах
4. бурхнути — ВАЛИ́ТИ (про дим, пару тощо — виходячи звідкись, рухатися в повітрі густою масою), ВАЛУВА́ТИ, БУ́ХАТИ, БУ́РХАТИ (сильно, з перервами). — Док.: повали́ти, бу́хнути, бу́рхнути. З височенної тонкої труби валив дим (О.  Словник синонімів української мови
5. бурхнути — Бурхну́ти, -ну́, -не́ш гл. одн. в. отъ бурхати. 1) Порывисто дунуть. 2) Линуть, налить черезъ верхъ. 3) Хлынуть. Бурхнуло з неба мов із бочки. Котл. Ен. II. 33. 4) Швырнуть. В Дунай зілля бурхнула. Чуб. V. 833. 5) Ринуться среди волнъ впередъ (о суднѣ).  Словник української мови Грінченка