бурчак

БУРЧА́К, а́, ч. Дзюркотливий, стрімкий сютік води.

— Я поки що шургну у бурчак та поплаваю (Вовчок, VI, 1956, 313);

Навколо в бурчаках пінилась і клекотіла вода (Коз., Серце матері, 1947, 71);

*У порівн. Ні, Марко не такий. Він, як бурчак, рвав би каміння, рив береги, з корінням вивертав би дерева (Коцюб., II, 1955, 41).

Значення в інших словниках

1. бурчак — бурча́к іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. бурчак — -а, ч. Дзюркотливий, стрімкий потік води.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бурчак — БУРЧА́К, а́, ч. Дзюркотливий, стрімкий потік води. – Я поки що шургну у бурчак та поплаваю (Марко Вовчок); Навколо в бурчаках пінилась і клекотіла вода (В. Козаченко); * У порівн. Ні, Марко не такий. Він, як бурчак, рвав би каміння, рив береги, з корінням вивертав би дерева (М. Коцюбинський).  Словник української мови у 20 томах
4. бурчак — див. безодня; буркотун; джерело; струмок  Словник синонімів Вусика
5. бурчак — ПОТІ́К (ПОТЬО́К рідко) (маса води, що стрімко тече в якомусь напрямі), ПЛИН, ПЛАВ, ЛА́ВА, ТОК, ПАТЬО́КИ (ПОТЬО́КИ) розм., ШИ́ПІТ діал.; БУРЧА́К (дзюркотливий); РІВЧА́К (утворений з дощових, снігових або підземних вод).  Словник синонімів української мови
6. бурчак — Бурчак, -ка м. 1) Журчащій ручей. 2) Струя проточной воды, текущей съ шумомъ. Дзюркотання весняного струмочка-бурчака. Г. Барв. 308. ум. бурчачок. Ном. № 13663.  Словник української мови Грінченка